Вкрав якось дядько мішок картоплі на колгоспному полі. Приніс додому, жінка йому насипала борщу, сидить, він, їсть, коли раптом дивиться у віконце - бригадир йде. Сидить собі дядько й думає: "Йой, оце зараз зайде в хату, почне питати де я той мішок взяв, на що я той мішок взяв, не дасть і поїсти...". Дістав вуйко пістолета, стрельнув - нема бригадира.
Сидить, їсть борщ далі. Коли, дивиться - йде кілька чоловік із сільради. Дядько думає: "Оце заразь прийдуть - та на що ти взяв, та скільки ти взяв, та як у тебе совісті нема - не дадуть борщу доїсти...". Дістав рушницю - пах-пах-пах - нема нікого.
Сидить, далі їсть борщ. Коли, бачить - цілий бобік міліціонерів їдуть. Вуйко й думає: "Йой, та що за кара Божа, скільки тієї картоплі взяв, а вони від борщу відривають; знову почнеться - де взяв, навіщо взяв...". Дістав дядько кулемет - тра-та-та - немає бобіка з міліціонерами.
Не встиг дядько доїсти борщу, як раптом, бачить - поприїздило ціла купа солдатів зі всіх боків, на танках... Вуйко викотив з веранди гармату - стріляв-стріляв, стріляв-стріляв - не відстрілявся.
Взяли вуйка, посадили в тюрму. Сидить він, та й думає: "І що ж мені тепер за той мішок картоплі буде".