АВТОБУСНО-ТРОЛЕЙБУСНІ ПРИКОЛИ
Дай Боже здоров'я. Радий, що ви тут зібралися, в цьому Народному домі, в нашому славному місті - місті обласного підпорядкування з Магдебурзьким правом. Я так люблю ваше місто і добиратися з нього до Івано-Франківська. А там я працюю і добираюся до місця роботи громадським транспортом. Я люблю ранком прокинутися, знаєте, сісти в тролейбус чи автобус і їхати по обласному центру. От коли тебе запхали буквою «зю» в тролейбус і ти стоїш на пів зігнутої лівої ноги і кожен день ти чуєш одні й ті ж самі фрази в автобусі:
-Так, хто тут ще не давав? Жіночко в дубльонці, ви вже давали?
-Так, я давала.
-А хто бачив?
-Запитайте он того мужчину.
-Так, вона зайшла й відразу дала.
-Мужчина, у вас є? -Є.
-А у вас? -Звичайно, є.
-Витягніть і покажіть.
-У мене руки зайняті. Хочете, витягуйте самі... Обережно, в мене лоскоти.
-Чого він у вас такий зім'ятий? Він у вас якої давності?
-Він свіжий.
-Ні, ви чуєте - свіжий! Ви шо, думаєте, що я ні в чому вже не розбираюся? Та ти знаєш, скілько я задень їх перемацую. Я попрошу витягнути всіх і тримати напоготові. Мужчина в шкіряній куртці з молодого дермантину. У вас що? Покажіть.
-Нема що показувати.
-Нє-нє, ви чули? Всім є, а у нього нема.
-Я пільговик. У мене є посвідчення.
-Боже, Боже, таке молоде, а вже пільговик. Хто ще ззаду не давав? Мужчина в задньому проході, пропустіть, пропустіть отих двох студенток: вони на пари поспішають. Куди, куди ти пхаєш? Підніми вище. Та ти їй очі вибереш. Боже, Боже, чесне слово, як малі діти. Іване, поїхали, наступна зупинка - залізничний вокзал.
 Копіювати текст
 24