Чом, дівчино кохана, знову
Ти відбираєш мені спокій
Своїми синіми очима
Тону у них, мов у глибокій
Криниці я. Втрачаю мову,
І забуваю все на світі,
Коли разом з весняним ранком,
Що запалив на сході ватру,
А зорі вже нарив серпанком,
Дивлюся в оченята світлі.