Їде чоловік мостом. Дивиться — дівчина стоїть, хоче стрибнути. Він — на гальма й ну їй кричати:
— Що ви, пані! Не треба цього робити!
— Вам не зрозуміти. У мене така депресія. Жити не хочу! Все, стрибаю!
— Стривайте! Я — моряк, я проведу вас на пароплав. Сховаю в трюмі. Ми припливемо в Париж. Ви побачите Лондон, Рим. У вас мине депресія й ви будете жити довго й щасливо.
І вмовив. Привів на корабель, й вони поплили. Щовечора він навідувався до неї в трюм. Приносив їй їжу та кохав її. І проплили вони так два тижні. Та одного разу капітан, роблячи обхід, знайшов її в трюмі. Й вона почала благати:
— Прошу вас, не звільняйте морячка! Він такий добрий. Він урятував мені життя. В мене була така депресія! Я вже готова була втопитися. А він привів мене сюди. Він обіцяв, що я побачу Лондон, Париж, Рим. І знову житиму щасливо.
— Який Лондон, пані, який Париж? Це — пором!