Усі дівчата, що дотепер були моїм коханням
Були для мене прекрасним сонячним світанням,
Морів перед грозою хвилюванням,
Птахів весняним щебетанням.
Я їх обожнював, робив їх своїм ідеалом,
Давав своє кохання, яке не було їм потрібне й даром,
І зараз ти мене останньої любові позбавляєш,
Я дати міг тобі те, про що ти навіть і не уявляєш.
Я світ би міг тобі відкрити по-новому,
Світ, що не відомий досі ще нікому,
Світ, гармонію в якому створюють тільки двоє,
Світ, як його бачить серце моє.
Але я зрозумів нарешті
всі ви, мого кохання недостойні,
Ви всі приземлені, духовно бідні, думками непристойні,
Вам
тай людям всім
на цій землі матеріальне значно ближче,
Настане час, і ви від світу цього впадете на найглибше днище!
Всіх вас, людей, я не осуджую, така ваша природа,
Моє ж покликання посеред вас всіх жити поки не випаде нагода
Всім показати, що це життя єдине і цінність його в тому,
Щоб жити у гармонії зі всім, яку дає любов світові цьому.
Я просто – жодна інша
я – це я.
Я теж живу.
І вмію ще любити.
Я вперта, і наївна, і крихка,
Але така, що ладна все простити.
Я трохи вредна, я така, як є.
В зіницях сумнів деколи ночує
Але ти чуєш, я – твоє, твоє
Оте свічадо, що тебе відчує
Душею й тілом –
Без усяких фальш,
Без перебільшень,
Без якихось зверхонь…
Захочеш ти - ми підемо ще дальш,
Туди, де коні щастям мчуться верхи,
Туди, де шовк і павутиння рук,
Туди, де очі плачуть від цілунків,
Де буде терпко від жаданих мук,
І солодко від хвиль дарунків…
А я боюсь. Ти знаєш, я боюсь,
Якби раптово тілом захотіла, -
Я об покору ніжно розіб’юсь
Й зів’юсь сльозою я до твого тіла…
А я боюсь, якби ти захотів,
То цілував би ноги та долоні…
Любив й любив, і може й би не вмів,
Проте збирав би солод весь солоний…
Я є така, прости, я є така,
Прийми мене таку, яку ти любиш.,
За те я буду завтра лиш твоя,
І обіцяю, що мене не згубиш…
Хотіла все забути... вдавала що не дбала,
Думала пройде... біль в серці мине,
Так не получилось... до болю привикаю,
Тебе я ще кохаю і не забуваю,
Твій номер удалила, але ще пам'ятаю,
СМС-ки постирала, але не забула,
Фото заховала, все таки ще маю.
Плюшку я тримаю, з ним я засинаю.
Голос твій почути, все ще сподіваюсь,
Зустрітися з тобою, надія не згасає,
З тобою бути та й тебе відчути - в думках я літаю,
Тебе забути, залишається мені.
У тебе вже є інша, вона тебе "кохає",
Яка б вже там не була - почуття кожен з нас має,
Шепоче тобі в вушко "нікому тебе не віддам",
Засинає поруч з тобою, з надією що любиш.
Тебе не зрозуміти і не розгадати,
Для тебе ця любов як ще одна ігра,
Кажеш що кохаєш, потім забуваєш і до іншої
неї
ти тікаєш.
Надіюсь любиш ти її, і серце не розіб'єш
Одну самісіньку не покинеш,
Того разу ти для кого б вже не було на ризк підеш!
Тепер не знаю куди йти,
стою, повітря хапаю ротом,
i вже в мене нема мети,
неначе паралізувало током,
ще вчора летів немов на крилах,
щоб посмішку її побачить,
сьогодні i кроку зробить не в силах,
нічого мої почуття не значать,
спустошена, скалічена душа,
холодна i люта там зима,
безвихiд там i темнота,
а на очах бриньчить сльоза,
від болю що серце навпіл крає,
бо в ньому любов жива,
і серце ще не знає,
що ця любов випита до дна,
яскрава зірка її згасає,
а воно дурне чіпляється за неї,
із грудей рветься,
не може жити без неї,
безжалісно за неї б'ється
i кров’ю умивається, за нею,
не можу вирвати я любов із серця,
що спричиняє нестерпний біль,
занадто близько я до серця,
кохання це пустив,
занадто глибоко в душі,
живе надія в самоті,
занадто щось стискає груди,
рвуть серце почуття занадто люті,
не можу я тепер йти,
стою, хапаю повітря ротом.
Ти, як прекрасна квітка навесні
Мене чаруєш красою неземною,
Ночами бачу я тебе ввісні,
В човні, під зорями пливемо ми з тобою.
Ці очі я впізнав би серед тисячі чужих,
Ці губи, ніби дика лісова малина,
Три слова я у відповідь хотів би чути з них,
Три слова, без яких не може жити будь-яка людина.
Світ ще не придумав всіх тих слів,
Які готовий я тобі сказати,
Давно не бачу я без тебе снів,
Навіки моє серце ти змогла забрати.
І навіть, якщо моє кохання невзаємне,
Якщо моя любов не буде щастя мати,
Знай, що десь на світі є людина,
Яка завжди тобі може сказати
"Я тебе кохаю"
Глянь за вулицю .. Бачиш??? Це не дощ посеред зими, це ангели плачуть від того, що мені дуже сумно без тебе. Але, коли закінчиться дощ і сонечко вигляне з – під хмарок, знай, що шматочок мого серця забуло тебе. Бачиш, хмари закрили зірки, щоб ті не бачили як мені боляче без тебе, але коли настане ранок – то ще одна частинка мого серця забуде про тебе. Листя падають на землю, їм дуже важко триматись без кохання, але коли вони опадуть, мій сум пройде, моє серце забуде тебе, назавжди, і мені стане легко дихати...
Зацілуй мене,
Залюби мене –
Там, де хороше,
Там, де ніжне все.
Ти заграй мені,
Заспівай мені,
Закричи мені –
Всі слова земні,
Щоб було, як вві сні,
Де ми вдвох одні.
Обійми мене,
Приголуб мене,
Доторкнись до губ.
І упав твій чуб
На лице моє,
І в руках притих,
Притаївсь, приник
До грудей моїх,
Біля серця ліг.
Як в колисці ми, -
А навколо сніг.
І гойдає сон
Край моїх вікон,
Край твоїх вікон –
Мріям в унісон –
Ночі рубікон.
Розділи
Додаткові
Друзі сайту